Визначення безробіття є обмежувальним і не охоплює багатьох людей, які не мають роботи. Показник “просідання” ринку праці, що включає додаткові групи безробітних, дає повнішу картину, ніж лише дані щодо офіційного безробіття.
Станом на другий квартал 2025 року в ЄС офіційно без роботи перебувало 13,3 мільйона осіб віком від 15 до 74 років. Проте ця цифра зростає до 26,8 мільйона, якщо врахувати так зване “приховане безробіття”, адже стандартне визначення зайнятості є дуже обмежувальним. Воно виключає три ключові групи:
- людей, готових працювати, але які не шукають роботу,
- тих, хто зайнятий неповний робочий день,
- людей, які шукають роботу, але не можуть відразу її отримати.
За даними Євростату, ці групи разом із безробітними становлять так званий “резерв робочої сили на ринку праці”. Але в яких європейських країнах трудові ресурси використовуються не повністю?
У другому кварталі 2025 року рівень “просідання” ринку праці в ЄС становив 11,7%. До цього показника входять: 5,8% безробіття, 2,6% людей, готових працювати, але не шукають роботу, 2,4% часткової зайнятості та 0,9% тих, хто шукає роботу, але не може одразу її знайти.
У 33 європейських країнах цей показник коливається від 5,1% у Польщі до 25,8% у Туреччині, яка суттєво вирізняється серед інших держав. Дві скандинавські країни — Фінляндія (19,5%) та Швеція (18,8%) — входять у трійку лідерів, за ними йде Іспанія (18,6%).
Рівень “прихованого безробіття” також високий у Боснії і Герцеговині (17,1%), Франції (15,4%) та Італії (15%).
Найнижчі показники “просідання” ринку праці зафіксовані у Польщі (5,1%), Словенії (5,3%), на Мальті (5,4%) та в Болгарії (5,5%) — усі вони нижчі за 6%.
Серед чотирьох найбільших економік ЄС найнижчий рівень просідання ринку праці в Німеччині — 7,8%, і це єдиний показник нижчий за середній по ЄС. Три інші великі країни — Франція, Італія та Іспанія — належать до верхнього кластеру з рівнем понад 15%.
Кінцеві значення чотирьох змінних, що формують “просідання” ринку праці, наведені на діаграмі, можуть дещо відрізнятися по країнах у наборі даних Євростату через округлення, а в окремих випадках — через сезонні коригування.
Причини відмінностей між країнами
Доротея Шмідт-Клау, керівниця відділу зайнятості, ринків праці та молоді МОП у Женеві, пояснила, що значні відмінності у рівні нестачі робочої сили в країнах Європи зумовлені чотирма основними факторами.
Одним із них є стійкий високий рівень безробіття, який відштовхує людей від пошуку роботи. Часто вони не вірять, що система допоможе знайти підходящу зайнятість.
“Десятиліття високого рівня безробіття породили відчуття марності пошуку. Коли люди вважають, що шанси знайти відповідну роботу малі, вони часто припиняють пошуки, навіть якщо мають бажання й здатність працювати”, — сказала вона.
Ще один фактор — недостатня система підтримки, наприклад, обмежені можливості догляду за сім’єю та жорсткі соціальні норми.
“Це пояснює значну частину різниці у показниках між країнами Північної Європи та країнами Південної Європи”, — додала вона.
Іншою можливою причиною є нестача якісних робочих місць, які відповідають прагненням та потребам тих, хто шукає роботу.
Крім того, невідповідність кваліфікації може залишатися перешкодою навіть для тих працівників, які інвестують у свою освіту та підготовку.
“Вони занадто пізно дізнаються, що їхні навички не відповідають потребам роботодавців, і це серйозна причина втрати надії”, — наголосила Шмідт-Клау.
Готові працювати, але не шукають роботу: чому?
Після офіційних безробітних другою за масштабом групою нестачі робочої сили в ЄС є ті, хто готовий працювати, але не шукає роботу. Її частка значно відрізняється по країнах: від лише 0,3% у Чехії до 12,3% у Туреччині.
Туреччина — єдина країна, де частка людей, готових працювати, але не шукаючих роботу, перевищує рівень офіційного безробіття (8,6%).
Цей показник також відносно високий в Італії (6,6%) та Швеції (4,4%). Натомість в Іспанії він становить лише 2,8%, попри найвищий рівень безробіття в ЄС.
Безробітні, що працюють неповний день
Вищий рівень часткової зайнятості в окремих країнах також робить суттєвий внесок у загальну нестачу робочої сили. У трійку лідерів входять Нідерланди (5,1%), Фінляндія (4,8%) та Ірландія (4,7%). У Швейцарії, Туреччині та Іспанії цей показник також перевищує 4%.
На частку офіційного безробіття припадає близько третини загального “просідання” ринку праці у чотирьох країнах: Нідерландах і Туреччині (33%), а також Ірландії та Швейцарії (36%). Це свідчить про те, що існує дуже велика кількість людей без роботи, яких не відображають офіційні дані, що підкреслює важливість вивчення показників простою.