У січні 2026 року мешканці Обухова на Київщині переживали надзвичайно тривалі відключення електроенергії — світла не було по 18–20 годин щодоби. Водночас ще за рік до цього, у січні 2025-го, місто отримало від американських донорів дві когенераційні установки. Обладнання, здатне одночасно виробляти електроенергію та тепло, так і не було змонтоване й увесь цей час простоювало.
Під час сильних морозів і енергетичних збоїв ці установки могли б суттєво пом’якшити графіки відключень, однак їх так і не ввели в експлуатацію, обурюється в коментарі BBC News Україна депутат Обухівської міськради Богдан Яцун.
Подібна ситуація характерна не лише для Обухова. За даними Міненерго та експертів, близько половини когенераційних установок, які є в Україні, досі не працюють. Наприкінці січня новопризначений міністр енергетики Денис Шмигаль повідомив, що на Київщині функціонує лише третина з наявних установок. У Полтаві з 9 переданих міжнародними партнерами запущена лише одна.
Одеса, яка тривалий час потерпала від блекаутів, отримала 13 когенераційних установок, але наприкінці 2025 року працювали лише дві. У Києві, де обладнання купували за кошти міського бюджету, наразі функціонують дві з п’яти, ще кілька нещодавно доставили.
Виникає логічне запитання: чому в країні з гострим дефіцитом тепла й електроенергії установки, що можуть їх забезпечувати, не використовуються на повну? Чи здатна когенерація реально допомогти Україні уникнути холоду й темряви?
«Тільки ввімкнула пральну машину — і світло зникло, хоча обіцяли три години. Холодильник не працює, продукти доводиться викидати кілограмами. Полюємо на електрику і вдень, і вночі», — розповідає жителька Обухова Ніна.
Після російських обстрілів у місті, як і в багатьох громадах Київщини, запровадили жорсткі графіки відключень. Рік тому USAID передало Обухову дві когенераційні установки потужністю близько 4 МВт, а також трансформатори й кабелі для підключення.
Когенераційна установка — це комплекс, який із одного виду палива, зазвичай газу, одночасно виробляє тепло й електроенергію. Одна така машина може забезпечити лікарню чи школу, а кілька — цілий мікрорайон.
За словами Богдана Яцуна, дві установки по 4 МВт могли б суттєво покращити енергетичну ситуацію в громаді, яка споживає близько 10 МВт. Міськрада, за його словами, навіть виділила кошти на підключення та визначила земельні ділянки з доступом до газу й електромереж.
Однак, як пояснює секретар Обухівської міськради Лариса Ільєнко, проєктну документацію не погодили, не було всіх експертиз, а мережі виявилися неготовими. До того ж, за її словами, ці установки призначалися виключно для об’єктів критичної інфраструктури, а не житлових будинків.
Зрештою, після резонансу в медіа, влада Обухова заявила про намір передати установки Славутичу. Яцун називає це спробою приховати бездіяльність і демонструє протокол від ДТЕК про готовність мереж до підключення.
У Facebook Лариса Ільєнко пояснила, що в умовах війни громади не можуть відмовлятися від ресурсів, які потенційно посилюють енергетичну стійкість країни.
За останні два роки донори масово постачали Україні когенераційні установки. За словами Шмигаля, понад 250 уже встановлені, ще близько 200 — ні. Водночас експерт Микола Коломийченко зазначає, що реально працюють лише 80–85 із приблизно 180–200 завезених.
На його думку, проблема не в самій техніці, а в управлінні: бракує рішень, коштів на супутнє обладнання, кадрів і спрощених процедур. Для підключення однієї установки до загальної мережі може знадобитися до 94 погоджень.
Водночас є й успішні приклади. У Черкасах 18 когенераційних установок потужністю 20 МВт забезпечують лікарні, інфраструктуру та житлові будинки теплом і гарячою водою. Там створили систему розподіленої генерації, яка може працювати навіть автономно.
Експерти наголошують: когенерація не здатна повністю замінити великі ТЕЦ, особливо в мегаполісах на кшталт Києва. Її роль — резерв і тимчасова підтримка критичної інфраструктури під час аварій та ремонтів.
Київські ТЕЦ — одні з найбільших у Східній Європі, і жодна кількість малих установок не може швидко й повністю їх замістити. Проте в умовах війни когенерація залишається важливим інструментом, який дає містам час і шанс пережити найскладніші періоди.