Теорія не стверджує, що наш вид зникне через 10 тисяч років — вона лише нагадує, що надзвичайно важливо мати план Б. У 1960-х, коли світ жив під загрозою ядерної війни, молодий астрофізик Річард Готт гуляв розділеним Берліном. Побачивши стіну, він не просто сфотографувався на її тлі — він поставив питання, яке пізніше змінило наше розуміння часу.
«Скільки ще протримається ця штука?» — запитав він себе.
Відповідь виявилася не політичною, а математичною — і тривожно точною.
Ми не особливі
Якщо ви не знаєте, коли саме опинилися в історії якогось процесу, логічно припустити, що перебуваєте десь посередині. Не на початку, не в кінці — просто в типовій точці. Готт назвав це «принципом заурядності», як повідомляє портал IFLScience.
«Якщо щось вже існує певний час, розумно очікувати, що його залишкове існування буде приблизно порівнянним з минулим», — писав він у 1993 році.
Як Берлінська стіна підтвердила теорію
У літі 1969 року Готт приїхав до Західного Берліна. На той момент стіна стояла вісім років. Він вирішив перевірити свій принцип: якщо спіймати об’єкт випадково, то з ймовірністю 95% ви спостерігаєте його не на початку і не в кінці, а десь у діапазоні між 2,5% і 97,5% його життя.
Іншими словами, якщо об’єкт простояв t років, його загальний термін життя з 95%-ю впевненістю лежатиме між t/39 і 39t. Для стіни це давало діапазон від двох місяців до трьохсот років.
Готт сказав: «Ймовірно, стіна протримається ще від пари місяців до трьох століть».
9 листопада 1989 року стіна впала. З моменту будівництва минуло 28 років і 3 місяці. Вісім років — до спостереження Готта, двадцять — після. Співвідношення 20 ÷ 8 = 2,5, ідеально вписалося в діапазон його моделі.
Це не пророцтво. Просто статистика. З тисячі випадкових спостерігачів 950 опинилися б десь посередині життєвого циклу стіни. Готт був одним із них.
Людство як випадковий спостерігач
Вчені застосовують той самий принцип до нас. З моменту появи Homo sapiens минуло близько 300 тисяч років. За цей час на Землі жило близько 117 мільярдів людей. Сьогодні нас близько 8 мільярдів, тобто лише 7% усіх, хто коли-небудь існував.
Якщо вважати, що ми спостерігаємо людство в типову мить його історії, то приблизно 7% шляху вже пройдено, а 93% — попереду. Це означає, що до кінця «поїзда життя» може народитися ще близько 109 мільярдів людей.
У 1993 році Готт підрахував, що за рождаємості 145 мільйонів дітей на рік людству знадобиться близько 750 років, щоб народилося ще 109 мільярдів. Але народжуваність у всьому світі щороку знижується.
Він писав: «Якщо тенденція збережеться, залишковий час існування людства не перевищить 19 тисяч років».
За сучасної народжуваності 130 мільйонів на рік межа скорочується до 16 тисяч років, а за прогнозованих 80 мільйонів — до 10 тисяч років.
Чому це не вирок
Ці цифри — не передбачення кінця, а діапазон ймовірностей. Усе залежить від того, якими ми будемо.
- Технології вирощування дітей поза утробою можуть збільшити народжуваність у десятки разів.
- Якщо люди житимуть 150 або 500 років, демографічна піраміда радикально зміниться.
- Через 300 років більшість «спостерігачів» можуть бути штучними інтелектами. Тоді формула перестане працювати.
- Космічна експансія. Колонії на Марсі та в поясі астероїдів знову змінять темпи зростання населення.
Філософ Джон Леслі попереджав: «Аргумент працює, лише якщо ми дійсно випадкові. Але ми — єдині, хто здатний спостерігати власну історію». Це вже порушує сам принцип.
Що з цього випливає
Теорія не стверджує, що людство зникне через 10 тисяч років. Вона лише каже, що крайне важливо мати запасний план для збереження виду, а краще — кілька:
«У нас немає підстав вважати, що попереду мільйони років безтурботного життя», — підсумував Річард Готт.
А це означає:
- Пора переглянути пріоритети: якщо наш горизонт обмежений тисячоліттями, а не вічністю, екологічні ризики стають справою сьогодення.
- Потрібно інвестувати в довговічність — у технології, знання, інститути, здатні пережити століття.
- Мати план Б, наприклад, космос, який виступить страховкою для збереження виду.