Група дослідників з Ноттінгемського університету з’ясувала, що до 2050 року гідроелектростанції стануть головним джерелом парникових газів у світовій енергетиці.
Згідно з розрахунками вчених, приховані викиди метану з водосховищ перевищать обсяги від традиційних джерел енергії навіть у сценарії повного переходу до нульових викидів вуглецю, передає nature.com.
Прогнози та аналіз даних
Використовуючи моделі машинного навчання, дослідники під керівництвом Ванліна Вана та Мейлі Фенг проаналізували дані як уже побудованих, так і запланованих водосховищ. Виявилося, що до середини століття гідроенергетика забезпечить 87% усіх викидів у енергетичному секторі.
Існуючі водосховища виділятимуть близько 2 360 мегатонн еквівалента CO₂ на рік, а нові проєкти додадуть ще 2 509 мегатонн.
Головна причина зростання викидів
Головною причиною зростання викидів стане емісія метану — утворення бульбашок газу в донних відкладеннях через гниття органіки та накопичення осаду.
«Викиди від гідроелектростанцій можуть звести нанівець кліматичні вигоди, пов’язані з їх багатофункціональною роллю в пом’якшенні наслідків зміни клімату», — підкреслюється в дослідженні.
Автори зазначають, що старіння водосховищ і зростання вологості через глобальне потепління лише посилюють цей процес.
Зміна клімату та роль гідроенергетики
Історично гідроенергетика вважалася екологічно чистою альтернативою викопному паливу. Однак зміна клімату змушує нарощувати обсяги водосховищ для регулювання паводків. Водосховища накопичують органіку, яка в умовах дефіциту кисню розкладається з виділенням метану, парниковий ефект якого в 34 рази сильніший, ніж у вуглекислого газу.
Прогнози на майбутнє
Вчені прогнозують пік глобальних викидів від ГЕС у 2060-ті роки, після чого в Північній Америці, Африці та Європі показники почнуть знижуватися через посушливий клімат. У Східній Азії та Південній Америці викиди стабілізуються лише до 2090-х років.
Рекомендації дослідників
Щоб врятувати клімат, дослідники закликають:
- переглянути плани будівництва нових гребль;
- розробити методи зменшення виділення метану безпосередньо на межі води та осаду.