У воєнні часи трапляються найнеймовірніші історії. Одна з таких — про півстолітнє кохання німецького офіцера та простої української дівчини, про яку повідомляє Ukr.Media.
Вільгельм Дітц народився у Вехстебасі, Німеччина. Його батько був звичайним робітником і не цікавився політикою. Вільгельм любив малювати та, досягнувши 18 років, влаштувався на порцелянову фабрику, де наносив малюнки на посуд.
Був 1933 рік, і до влади прийшов Гітлер. Вільгельм не розумів, куди ведуть Німеччину ці люди, і вирішив не думати про це.
Через шість років він став солдатом вермахту. Його відправили на фронт, де він не тільки виконував накази командирів, а й виявляв відвагу та хоробрість. Йому присвоїли звання унтер-офіцера, і невдовзі він опинився під Сталінградом. Побачивши, що робили його товариші, Дітц почав усвідомлювати ситуацію і більше не хотів воювати, але дезертирувати не міг.
Коли його серйозно поранили, то відправили до тилу, який тоді був на українській землі. Додому ж помилково відправили похоронку з повідомленням про його загибель.
Госпіталь знаходився на околиці Сміли. Вільгельм почав одужувати і, як і інші, ходив на місцеві поля в пошуках їжі. Там він зустрів українку Феню. Дівчину привернув добрий погляд Вільгельма, який відрізняв його від інших німців.
Феня вивчала німецьку в школі, тому змогла поговорити з Вільгельмом. Вони почали зустрічатися, і дівчина настільки повірила йому, що розповіла таємницю, яку зберігали всім селом: люди ховали корову, щоб німці її не забрали.
Феня зрозуміла, що Вільгельму можна довіряти. Коли її збиралися відправити на роботу до Німеччини, Вільгельм зробив так, щоб її залишили вдома.
Незабаром вони прийшли до батьків Фені та попросили благословити їхній шлюб.
Коли німці пішли з міста, Дітц залишився, сховавшись на горищі будинку Фені. Довгий час він не показувався місцевим жителям, доки не вивчив українську мову, щоб видавати себе за місцевого мешканця.
Сусідам оголосили, що це чоловік доньки, але він живе і працює у Києві, бо у Смілі не знайшов роботи. Сім’я зуміла зробити йому документи, і так Вільгельм Дітц став Василем Доценком.
Згодом він переїхав до села, де жили батьки Фені, заробляв тим, що лагодив односельцям різні речі. Потім Василь збудував власний будинок. Сусіди дивувалися його архітектурі, бо таких будинків в Україні ніхто не будував.
Він прилаштував до будинку засклену мансарду, де любив проводити час. Дітц уникав частих виходів з дому. Їхній син Павло часто питав маму, чому його батько не такий, як інші.
Феня пояснювала дитині, що батько хороший, але змушений ховатися. З часом Феня захворіла і померла.
Дітц виходив зі своєї мансарди тільки вночі, щоб сидіти поруч з труною дружини. Це тривало три ночі поспіль.
Павло забрав батька до себе і попросив розповісти про його життя. Тоді Вільгельм розповів синові всю історію, зокрема про те, що у Німеччині у нього могли залишитися родичі.