У центрі Пекіна дерева — всюди: у парках, уздовж доріг, у дворах житлових будинків. Одні з них висадили зовсім недавно, інші — з широкими стовбурами — стоять тут століттями. Їх торкаються, до них притуляються спиною, обіймають, а іноді навіть прикладають вухо до кори, прислухаючись до внутрішнього життя дерева. Для багатьох містян це стало не просто жестом, а формою психологічної підтримки. Про це повідомляє портал The Conversation.
Практика «обіймів дерев» в останні роки набула в Пекіні особливої популярності — особливо після пандемії COVID-19, яка посилила відчуття самотності та ізоляції. За словами 35-річної засновниці спільноти лісової терапії Сяоян Вонг, дотик до дерева — це спосіб повернути тілесний контакт у життя людини. Раніше вона працювала монтажеркою в кіноіндустрії, але після пандемії вирішила перекваліфікуватися і зайнятися лісовою терапією.
Вонг зазначає, що спочатку багато учасників відчувають незручність: обіймати дерево здається дивним і незвичним. Тому в її практиці важливий поступовий підхід — спершу роздивитися дерево зблизька, поспостерігати за комахами на корі, «познайомитися» з ним, і лише потім вирішувати, чи торкатися до нього.
У вихідні й навіть пізно вночі біля дерев можна побачити людей різного віку: друзів, пари, матерів із доньками. Багато хто шукає спосіб упоратися з повсякденним стресом і емоційним перевантаженням. Дослідження та польові спостереження показують, що особливо часто до лісової терапії звертаються молоді жінки, які не поспішають пов’язувати своє життя з шлюбом і шукають альтернативні форми близькості, підтримки та відчуття зв’язку з природою.
У групових заняттях використовують і більш символічні практики. Наприклад, учасники можуть обрати «своє» дерево, взяти його ім’я на час сесії та вигадати жест, який, на їхню думку, відображає характер рослини. Такі вправи допомагають не лише налагодити контакт із природою, а й вибудувати зв’язки між людьми.
Для деяких учасників, як-от 28-річного Флоріана Мо, лісова терапія стала простором для роздумів про любов, самотність і соціальні очікування. Він відкрито говорив про пережите розставання і про те, що в китайському суспільстві прагнення до любові в молодому віці часто стигматизується, через що людям складніше справлятися з емоційними втратами.
На тлі розповідей про урбанізацію Китаю — забруднення повітря і води, перенаселеність мегаполісів — ця практика формує інший образ міста. Молоді пекінці через турботу про дерева та спільні ритуали прагнуть не лише відновити зв’язок із природою, а й створити нові форми людської близькості та підтримки в швидкоплинному міському просторі.