Система розпізнає наміри за сигналами мозку, а точну навігацію та обхід перешкод бере на себе алгоритм — так знижується навантаження на людину. У Сианьському університеті Цзяотун створили систему, яка дозволяє керувати роботом-собакою без джойстика та кнопок — достатньо подумати про потрібну дію. Про це повідомив професор Сюй Гуанхуа та його команда, які об’єднали технологію зчитування мозкових сигналів з автономною навігацією машини та дали інтерв’ю Сіньхуа.
Як це працює
В основі розробки — неінвазивний інтерфейс «мозок-комп’ютер». Простіше кажучи, це пристрій, який зчитує електричні сигнали мозку через датчики на голові, без операцій та імплантів. Коли людина формулює намір, наприклад «вперед», мозок генерує характерний сигнал. Система його розпізнає, перетворює на команду та відправляє роботу.
Сюй описує це так: «Це своєрідний пульт дистанційного керування у вашій свідомості».
Зараз робот розуміє 11 базових команд — рух уперед і назад, повороти та інші прості дії. Точність перевищує 95%, а затримка між думкою та рухом становить близько однієї секунди.
Чому не все так просто
Технології прямого підключення до мозку існують давно, але найточніші з них вимагають хірургічного втручання. Це ризик інфекцій, відторгнення та з часом погіршення сигналу.
Неінвазивний підхід безпечніший, дешевший і зручніший, але в нього є слабке місце — сигнали менш точні. Якщо змусити людину контролювати кожен рух робота, це швидко призведе до перевантаження.
Розподіл ролей між людиною та машиною
Команда вирішила цю проблему інакше. Вони розподілили завдання між людиною та роботом.
«Люди відповідають лише за передачу високорівневих намірів, таких як «куди йти» — ту частину прийняття рішень, з якою мозок справляється найлегше», — пояснює Сюй.
А все інше — прокладання маршруту, обхід перешкод, баланс і точні рухи — бере на себе сам робот. Це знижує навантаження на користувача і робить систему стабільнішою.
Де це стане в нагоді
Розробка може виявитися корисною в реабілітації, догляді за людьми похилого віку та допомозі людям з обмеженою рухливістю. Робот-собака в такому випадку стає не іграшкою, а помічником, який реагує на наміри людини.
Сюй наголошує, що майбутнє подібних технологій — у поєднанні інтерфейсів мозку з штучним інтелектом та системами сприйняття навколишнього середовища. Саме така комбінація робить керування не лише можливим, а й практичним.