Хвилі спеки, які призводять до посух, дедалі швидше поширюються світом, демонструючи, як посилені зміною клімату екстремальні явища можуть небезпечно накладатися одне на одне, йдеться в новому дослідженні. Вчені з Південної Кореї та Австралії проаналізували так звані комплексні екстремальні явища — поєднання спеки та посухи — і з’ясували, що в міру потепління планети вони стають дедалі частішими. Але особливо швидко зростає кількість більш руйнівних подій, коли спочатку настає спека, а вже потім вона спричиняє посуху, передає Euronews.
У 1980-х роках такі екстремальні явища зачіпали лише близько 2,5 % суші Землі на рік. До 2023 року, останнього року, охопленого дослідженням, показник зріс до 16,7 %, а середній рівень за десятиліття становив 7,9 %.
За словами авторів роботи, ця середня величина, ймовірно, стала ще вищою після рекордної глобальної спеки 2024 року та майже такого ж теплого 2025-го, зазначили вчені.
У статті, опублікованій 6 березня в журналі Science Advances, дослідники зазначають, що ще більш тривожним, ніж самі цифри, є прискорення змін. Протягом приблизно перших двох десятиліть після 1980 року площа територій, уражених екстремальними явищами за схемою «спочатку спека», збільшувалася, але за останні 22 роки швидкість зростання виявилася у вісім разів вищою, йдеться в дослідженні.
Сценарії, за яких спочатку настає посуха, а потім встановлюється сильна спека, як і раніше трапляються частіше й також стають поширенішими. Однак дослідники зосередилися на дедалі частіших випадках, коли першим приходить саме зной. За словами співавтора роботи, кліматолога Сан-Ук Йе з Ханянський університет у Південній Кореї, якщо спочатку приходить спека, подальші посухи виявляються сильнішими, ніж коли посуха розвивається раніше або не супроводжується високою температурою.
Вони також призводять до так званих «раптових посух», які завдають більшої шкоди, ніж звичайні посухи, оскільки розвиваються стрімко й не дають людям та фермерам часу підготуватися, пояснює провідний автор дослідження — кліматолог Йон-Джун Кім з Ханянського університету.
Як показують попередні дослідження, частота раптових посух — явища, коли тепліше повітря стає «жадібнішим» до вологи й витягує з ґрунту більше води, — зростає разом із потеплінням клімату.
Зміна клімату підсилює «комбіновані екстремальні явища»
«Це дослідження наочно демонструє важливий аспект зміни клімату: найбільша шкода часто пов’язана з комбінованими екстремальними явищами. Коли одночасно відбуваються хвилі спеки, посуха й різко зростає ризик лісових пожеж — як це було, наприклад, під час російської спеки 2010 року або лісових пожеж в Австралія у 2019–2020 роках, — наслідки можуть дуже швидко вийти з-під контролю», — говорить кліматолог Ендрю Уівер з Університет Вікторії у Британська Колумбія (Канада).
«Це дослідження показує, що потепління не лише робить хвилі спеки більш імовірними, а й змінює характер взаємодії спеки та посухи, посилюючи ризики, з якими ми стикаємося».
Сам Уівер не брав участі в дослідженні, але живе на північному заході Тихоокеанського регіону, де «тепловий купол» 2021 року та посуха стали, за словами Кіма, одним із найпоказовіших прикладів таких явищ, частота яких швидко зростає. До них, за словами Кіма, належать також спека й посуха 2022 року в районі китайської річки Янцзи та рекордна спека й посуха 2023–2024 років в Амазонія.
«Епізод теплового купола 2021 року на північному заході Тихоокеанського регіону наочно показує, як швидко можуть наростати такі комбіновані екстремуми: після температури майже 50 °C у селищі Літтон (Британська Колумбія) відбулося стрімке висихання ґрунту та виникли екстремальні умови для лісових пожеж, які знищили цю громаду», — говорить Уівер, колишній канадський парламентар.
Які регіони найбільше піддаються посухам після спеки
Дослідження виявило найбільше зростання кількості посух за сценарієм «спочатку спека» в Південна Америка, на заході Канада, в Аляска та на західних територіях США, а також у низці районів Центральна Африка та Східна Африка.
Кім і Йе зазначають, що помітили «точку перелому» приблизно навколо 2000 року, коли процеси, що ведуть до сценарію «спочатку спека, потім посуха», різко прискорилися.
Кліматолог Дженніфер Френсіс з дослідницького центру Woodwell Climate Research Center, яка не брала участі в роботі, зазначає, що ця точка перелому «разюче збіглася з початком стрімкого потепління Арктики, скорочення площі морського льоду та зменшення весняного снігового покриву на континентах Північної півкулі».
Окрім довгострокового потепління, що спричиняє зростання кількості комбінованих екстремальних явищ, Кім каже, що незадовго до цієї точки перелому, приблизно у 2000 році, дослідники побачили прискорення процесу обміну теплом між сушею та атмосферою. Він і Йе припускають, що Земля могла перетнути своєрідний «критичний поріг», після якого зміни стають незворотними.
За словами кліматолога Джеральд Міхл з Національний центр атмосферних досліджень, який також не брав участі в дослідженні, наприкінці 1990-х років змінилося кілька аспектів кліматичної та екологічної систем Землі, і можливим пусковим механізмом цих процесів стало потужне явище Ель-Ніньйо 1997–1998 років. Однак, додає він, важко сказати, чи мають ці зміни постійний характер.
За даними деяких комп’ютерних моделей, у другій половині цього року може сформуватися нове потужне Ель-Ніньйо — природне потепління в окремих районах Тихого океану, яке спотворює погодні умови по всьому світу.