Згідно з дослідженням Gallup, довіра французів до своїх політиків і державних інституцій упала до рекордного за 20 років рівня, а чверть респондентів хоче виїхати з країни. Жюльєн (ім’я змінене) зовсім недавно переїхав із Парижа до Тбілісі, де продовжить займатися ресторанним бізнесом. Його досвід — відображення суспільних тенденцій: за опитуванням Gallup, понад чверть респондентів допускають можливість переїзду за кордон на постійне місце проживання. Це вражаючий показник — найвищий майже за двадцять років.
Жюльєн розповів, що цього року помітив явне скорочення кількості клієнтів у своєму паризькому закладі.
«Я втратив багато відвідувачів, — зазначив він. — Люди більше не можуть дозволити собі ходити до ресторанів так, як раніше».
За його оцінками, у країні «бракує можливостей» для підприємців, яких тисне «жахливий податковий тягар» і «дуже погана атмосфера загалом».
Антуан, інженер, який працює у сфері люксової продукції в Парижі, поділяє цю думку, хоча сам поки що не наважився на еміграцію. Він зізнається, що «обожнює» своє місто, де народився і навчався, але «все сильніше відчуває бажання поїхати».
Чоловіка приваблює Канада. Там Антуан бачить «прийняття інших», якого більше не відчуває у Франції, де, за його словами, «між людьми дедалі більше ненависті».
У матеріальному плані, попри успішну кар’єру, Антуан каже, що зайшов у глухий кут. Не маючи спадщини, він «не може самостійно купити собі житло […]» або навіть комфортно жити в Парижі.
Ці індивідуальні життєві траєкторії перегукуються з ширшою тенденцією. Згідно з дослідженням, у 2025 році Франція переживає одну з найсерйозніших криз інституційної довіри з моменту запуску Всесвітнього опитування Gallup майже двадцять років тому.
Так, організатори з’ясували, що 27% дорослих французів хотіли б переїхати за кордон на постійне місце проживання за наявності такої можливості, тоді як у 2024 році цей показник становив лише 11%.
Таким чином, Франція приєдналася до табору країн із традиційно високою та дуже високою кількістю охочих емігрувати, який інститут Gallup регулярно описує з 2007 року.
Для Франції результати 2025 року означають очевидний перелом. Після кількох років відносної стабільності довіра до уряду впала до 29%, тобто на 13 пунктів за рік. Довіра до судової системи (50%) і фінансових інституцій (42%) також різко знизилася. У 2025 році жодна інша країна ЄС не зафіксувала такого значного середнього падіння за всіма цими показниками.
За словами Бенедикта Віжера з Gallup, у Франції довіра до інституцій зазвичай залишалася стабільною. Після приходу до влади Макрона у 2017 році вона навіть зросла, але цей прогрес було зведено нанівець усього за 12 місяців.
Політичний хаос і брак перспектив
Падіння довіри відбувається на тлі піку політичної нестабільності. Після несподіваного розпуску парламенту в червні 2024 року президент Макрон змінював одного прем’єр-міністра за іншим, і всі вони стикалися з відсутністю парламентської більшості. Бюджетні пропозиції уряду не раз призводили до вотумів недовіри, посилюючи відчуття політичного паралічу.
У результаті страждає популярність глави держави. За даними Gallup, у 2025 році рівень схвалення Макрона становить 28% — це історичний мінімум, далекий від 61%, які він мав у перший рік свого президентства.
В економічній сфері також панує песимізм: 67% французів вважають, що їхнє становище погіршується, і лише 21% — що поліпшується. З 2015 року Франція залишається однією з найбільш песимістичних країн ОЕСР в економічному плані, поступаючись лише Греції.
Для Жюльєна важкий політичний клімат так само неприйнятний, як і економічні труднощі. Він говорить про «нестабільність на урядовому рівні» і вважає, що «населення більше не згодне з політичними органами та урядом».
Залишитися, поїхати… чи повернутися
Антуан також стурбований політичним майбутнім. Він говорить про «вкрай пригнічений настрій» і зізнається, що його «дуже турбують президентські вибори 2027 року» через посилення ультраправих.
Адель, ще одна співрозмовниця, у 2024 році переїхала з Ліона до Лейпцига, щоб змінити професію. Вона пояснює, що у Франції повернення до навчання і перехід від юриспруденції до ілюстрування здавалися їй «менш здійсненними, менш заохочуваними і більш стигматизованими», тоді як у Німеччині «кар’єрні шляхи більш гнучкі».
Попри це, зв’язок із Францією для неї залишається сильним. Вона говорить про постійну ностальгію за мовою, культурою і пейзажами, яка одного дня може змусити її повернутися. Але нещодавня поїздка на батьківщину «розпалила в ній гнів»: після участі в демонстрації у вересні Адель «була налякана жорстокістю репресій», що особливо змусило її хвилюватися «як квір-жінку».
Адрієн і Софі обрали інший шлях. Після кількох років у Торонто ця пара, яка працює у банківській сфері, повернулася жити до Парижа. Їхній досвід вносить нюанси в образ північноамериканського Ельдорадо. «Франція не ідеальна, — визнають вони, — але тут не так уже й погано». За їхніми словами, у Канаді «ви платите стільки ж прибуткового податку, але життя дуже дороге», тоді як у Франції вони можуть частіше їздити у відпустки, а ціни більше відповідають їхньому повсякденному життю.
«Ми все ще живемо в прекрасній країні», — додають вони, вважаючи, що нинішній дискурс інколи надто похмурий.
Клеман, навпаки, не збирається повертатися з Торонто, куди поїхав у 2023 році. Він говорить, що політична ситуація у Франції викликає в нього глибоку «відразу».
«Настав переломний момент, — вважає він. — Розкол справді відчутний».
За даними Gallup, зв’язок між недовірою до інституцій і бажанням виїхати очевидний: майже кожен другий француз, який не довіряє інституціям, каже, що хотів би покинути країну, порівняно з набагато меншою часткою серед тих, хто зберігає високий рівень довіри.
Оскільки термін повноважень президента Макрона завершується у 2027 році, перед його наступником постане грандіозне завдання — відновити глибоко підірвану суспільну довіру.