Як показало нове дослідження, турбота про онуків може допомогти людям похилого віку захиститися від когнітивного зниження. Часто бабусі й дідусі допомагають з уроками, готують їжу або водять онуків до парку й школи, повідомляє euronews.com.
Нове дослідження, опубліковане Американською психологічною асоціацією, засвідчило, що ці прості заняття та регулярна турбота про онуків можуть сприяти кращій мовленнєвій плинності й епізодичній пам’яті у людей старшого віку, тобто пам’яті, яка допомагає пригадувати особисті події минулого.
«Найбільше нас вразило те, що сам факт турботи про онуків, здається, є важливішим для когнітивного функціонування, ніж те, як часто бабусі й дідусі надають таку допомогу або чим саме вони займаються зі своїми онуками», — сказала Флавія Черечеш із Тілбурзького університету в Нідерландах, керівниця дослідження.
У дослідженні взяли участь 2 887 бабусь і дідусів віком понад 50 років, середній вік становив 67 років. Усі вони на момент дослідження були когнітивно здоровими та жили самостійно.
Учасники тричі, з 2016 по 2022 рік, відповідали на запитання анкет і проходили когнітивні тести.
Їх запитували, як часто вони доглядають за онуками без присутності батьків і коли зазвичай надають цю допомогу (під час шкільних канікул, у вихідні, в будні або протягом усього року).
Близько 56% учасників зазначили, що допомагають у догляді за онуками протягом усього року.
Дослідники наголосили, що важливо враховувати не лише частоту, а й конкретні види занять. Ігри та допомога з домашніми завданнями, вочевидь, пов’язані з кращою мовленнєвою плинністю та кращою епізодичною пам’яттю.
У бабусь і дідусів, які часто забирали дітей зі школи, також спостерігалася вища мовленнєва плинність.
Чи однаково це для чоловіків і жінок
Бабусі доглядають за дітьми частіше, ніж дідусі, і, схоже, у жінок позитивний ефект зберігається довше.
У бабусь, які доглядали за онуками, на початку дослідження пам’ять була гострішою й мовленнєві навички розвинені краще, і знижувалися вони повільніше, ніж у тих, хто за онуками не доглядав.
Натомість чоловіки, які піклувалися про онуків, також починали дослідження з кращими показниками, ніж ті, хто цього не робив, але з часом їхні навички знижувалися з такою ж швидкістю, як і в тих, хто не займався доглядом.
Дослідники зазначили, що бабусі по-іншому взаємодіють з онуками: зазвичай вони більше залучені до фізичного й емоційного догляду, тоді як дідусі переважно беруть участь у дозвіллєвих заняттях.
Автори дослідження також наголосили на необхідності продовжити роботу, щоб вивчити вплив сімейного контексту та інших чинників.
«Добровільна турбота в підтримувальному сімейному середовищі може мати для бабусь і дідусів інші наслідки, ніж догляд у більш стресовому середовищі, де вони не відчувають підтримки або вважають, що турбота не є добровільною, а радше обтяжливою», — сказала Черечеш.