Оцінити стан здоров’я можна не лише за результатами обстежень, а й за тим, як людина рухається у звичайному житті.
Міжнародна група дослідників з’ясувала, що дані про частоту кроків, зібрані за допомогою носимого датчика, дозволяють розрахувати ризик смерті приблизно так само, як короткий тест на швидкість ходьби в медзакладі.
Ходьба відображає роботу м’язів, суглобів, нервової та серцево-судинної систем. Із віком темп може змінюватися через хронічні захворювання, зниження фізичної витривалості та інші проблеми зі здоров’ям. Тому швидкість ходьби розглядають як один із показників загального стану організму та використовують для оцінки ризику несприятливих наслідків, зокрема смерті.
Однак короткий тест у клініці показує, як людина іде в конкретний момент, і не обов’язково відображає її повсякденну активність. Дослідники з Норвезького університету науки і технологій, Національного інституту сільського господарства, продовольства і навколишнього середовища в Парижі, Лестерського університету у Великій Британії та інших європейських вишів порівняли два способи оцінити ходьбу: вимірювати швидкість під час стандартного тесту та рахувати частоту кроків у звичайному житті.
До вибірки увійшли 4067 учасників британського проєкту Whitehall II. На момент вимірювань, які проходили в 2012–2013 роках, їхній середній вік становив 69,3 року; 74,4 % учасників були чоловіками. Результати опублікували в журналі JAMA Network Open.
Для клінічного тесту добровольцям пропонували пройти відрізок довжиною 2,44 метра у звичному темпі, наче вони йшли вулицею своїми справами. Випробування повторювали тричі та розраховували середню швидкість. Для оцінки повсякденної ходьби люди носили на зап’ясті акселерометр — датчик, який реєструє рухи — протягом дев’яти днів.
До аналізу включили записи щонайменше за один придатний день. У середньому в учасників було по 7,9 дня придатних вимірювань.
За даними акселерометрів дослідники розрахували два показники. Перший — медіанна частота кроків, тобто значення в середині розподілу всіх зареєстрованих епізодів ходьби. Другий — частота кроків на рівні 95-го процентиля (показник, що відображає швидші епізоди руху). У середньому медіанна частота становила 75,3 кроки на хвилину, а показник 95-го процентиля — 112,2 кроки на хвилину.
Потім учені простежили, хто з учасників помер протягом наступних років. Відомості про смерті отримали з національного реєстру. У середньому спостереження тривало 11,8 року. За цей час померли 739 людей, 18,2 % учасників.
Вища частота кроків у звичайному житті виявилася пов’язаною з меншим ризиком смерті від будь-яких причин. Після врахування віку, статі, рівня освіти, наявності шкідливих звичок, індексу маси тіла, хронічних захворювань та інших факторів зростання середнього темпу ходьби на 10 кроків на хвилину відповідало зниженню відносного ризику на 17 %.
Для швидшого темпу зв’язок був трохи сильнішим: збільшення частоти кроків на рівні 95-го процентиля на 10 кроків на хвилину було пов’язане з падінням відносного ризику смерті на 19 %. У клінічному тесті кожні додаткові 0,1 метра на секунду при ходьбі корелювали зі зниженням ризику на 10 %. Зв’язок зберігався і після врахування кількості кроків за день, тобто результати не можна було пояснити лише тим, що активніші люди більше ходили.
Однак, як підкреслили учені, в їхньому дослідженні не було окремої вибірки для незалежної перевірки прогностичних моделей. Крім того, учасники, за якими вдалося зібрати всі необхідні дані, у середньому були здоровіші за групу Whitehall II в цілому. Тому результати належить перевірити в інших популяціях. Тим не менш повсякденні дані про ходьбу можуть стати корисним доповненням до клінічних вимірювань, особливо в міру поширення носимих датчиків.