У цю п’ятницю, 14 лютого, у багатьох країнах святкують День Святого Валентина, День усіх закоханих.
У День усіх закоханих дамам рекомендується червоний колір, а чоловікам слід не забувати дарувати своїм подругам алі кольорові квіти та шоколадки (попит на шоколадні вироби у формі сердечок у цей день особливо високий). Обмін “валентинками”, листівками з визнаннями в коханні, також вітається.
Католицька церква ніяк не потворствує легковажності в цей день. Священники рекомендують ставитися до Дня Святого Валентина, як до дня сім’ї – наявної чи майбутньої. Якщо в цей день пара прийме рішення про одруження або влаштує церемонію одруження, католицька церква всіляко буде вітати такий серйозний підхід.
Це свято відзначають не лише в Європі та Америці, а й в Азії. Так, наприклад, День усіх закоханих “прижився” у комуністичному Китаї.
У мусульманських країнах, як правило, відкрите святкування Дня Святого Валентина забороняється. Іноді це стосується навіть курортних зон в країнах ісламу. Так, наприклад, у 2012 році свято було заборонено в ряді регіонів Індонезії. На курортах Малайзії місцеві влади не штрафують туристів за поцілунки в громадських місцях, а торговців – за продаж квіткових букетів і вітальних листівок. Але уряд цієї країни кожного разу нагадує: при всій повазі до традицій західного світу, мусульманам слід утримуватися від участі у святкуванні Дня усіх закоханих (відповідна фетва була випущена Національною ісламською радою у 2005 році).
При цьому в багатьох великих містах Пакистану День усіх закоханих відзначають. А в сусідньому Афганістані з приходом до влади “Талібану” вся ненависна ісламістам атрибутика була категорично заборонена.
З 2005 року святкування Дня святого Валентина припинилося в Лівані. Раніше не лише християни, а й багато інших ліванців раділися цьому дню. Але 14 лютого 2005 року в Бейруті терористами біля готелю Святого Джорджа був убитий екс-прем’єр цієї країни Рафік Харірі. З тих пір для багатьох ліванців 14 лютого – день національної жалоби, а для інших – цей день завжди був ненависним днем “свята хрестоносців”.
У Тегерані День усіх закоханих був одним з улюблених днів студентської молоді. Але влада Ісламської республіки заборонила відзначати це свято. На початку лютого іранські влади нагадують про заборону на продаж і розповсюдження вітальних листівок, подарунків із сердечками, плюшевих ведмедиків та іншої атрибутики, пов’язаної з ім’ям християнського святого.
Влада Саудівської Аравії прагнула іскоренити традицію свята усіх закоханих. Для запобігання святкувань саудівська поліція нравів забороняла торгувати 14 лютого червоними трояндами, магазинам іграшок наказано прибрати з прилавків червоних ведмедиків, а магазинам солодощів заборонено продавати товари в упаковці серцеподібної форми. Піддані королівства, які бажають обійти заборони, скуповують “заборонені червоні товари” за кілька днів до свята. В останні роки влада вже не так сувора.
Можливо, однією з найбільш толерантних до Дня святого Валентина серед країн ісламського світу є Марокко. На це впливає близькість до Європи. Але й у цій країні влада не вітає шумні святкування 14 лютого. Те, що дозволено туристам, не рекомендується місцевим громадянам. Хоча реклама закликає “провести незвичайним чином День усіх закоханих у казковій Касабланці”.
День Святого Валентина починався з масового биття. Історична довідка
За матеріалами Вікіпедії
Історія свята дня святого Валентина бере свій початок з Луперкалій Давнього Риму. Луперкалії – фестиваль еротизму на честь богині “лихоманкової” любові Юнони Фебруати та бога Фавна (Луперк – одне з його прізвиськ), покровителя стад, який відзначався щорічно 14 лютого.
У давнину дитяча смертність була дуже високою, у 276 році до н. е. Рим ледь не вимер внаслідок “епідемії” мертвонароджень і викиднів. Оракул повідомив, що для підвищення народжуваності необхідний обряд тілесного покарання (биття) жінок за допомогою жертовної шкіри. Люди, які з якихось причин мали мало дітей або не мали зовсім, вважалися проклятими і вдавалися до містичних обрядів, щоб набути здатності до дітонародження.
Місце, де вовчиця, за легендою, вигодувала Ромула і Рема (засновників Риму), вважалося у римлян святим. Щороку, 15 лютого тут проводилося свято, назване “Lupercalia” (лат. lupo – “вовчиця”), під час якого в жертву приносилися тварини. З їхніх шкур виготовлялися бичі. Після бенкету молоді люди брали ці бичі і виходили в місто бити жінок.
Згідно з “Ілюстрованою історією Роду“, написаною Вільямом М. Купером, головною частиною фестивалю Луперкалій були голі люди, які несли ремені з козячої шкіри, і бігли повз жінок, биючи їх; жінки охоче підставлялися, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Це стало дуже поширеним ритуалом у Римі, в якому брали участь навіть члени знатних родин. Записи свідчать, що навіть Марк Антоній біг як Луперци.
Наприкінці торжеств жінки теж роздягалися догола. Ці святкування стали настільки популярними, що навіть коли багато інших язичницьких свят були скасовані з приходом християнства, це ще довго існувало.
У 494 році н. е. Папа Геласій I намагався заборонити Луперкалії. Святу, яке прийло на заміну Луперкаліям, був призначений небесний покровитель – святий Валентин, якого в 269 році н. е. римський імператор Клавдій II наказав убити за його проповідницьку діяльність серед молоді. Він був страчений 14 лютого. Пізніше він був канонізований церквою.
У пізньому середньовіччі у Франції та Англії житіє св. Валентина поступово почало обростати легендами, пов’язаними з таємним вінчанням закоханих пар. Згідно з легендою, в ті далекі і темні часи владний і жорстокий римський імператор Клавдій II вбив собі в голову, що одинокий чоловік – без сім’ї, дружини та обов’язків, краще б’ється за батьківщину на ратному полі битви, і заборонив чоловікам одружуватися, а жінкам і дівчатам – виходити заміж за коханих чоловіків. А святий Валентин був звичайним священником, який співчував нещасним закоханим і таємно від усіх, під покровом ночі освячував шлюб люблячих чоловіків і жінок.
Незабаром “діяльність” священника Валентина стала відома владі, і його кинули у в’язницю, засудивши до смертної кари. У в’язниці святий Валентин познайомився з прекрасною донькою наглядача – Юлією. Закоханий священник перед смертю написав коханій дівчині визнання в коханні – валентинку, а сама страта відбулася 14 лютого 269 року нашої ери.
Також римський папа Геласій I змінив день святкування Луперкалій з 15-го на 14-е лютого (День Валентина). Через деякий час святкування Луперкалій зникли, однак між ними та Днем святого Валентина досі залишається багато спільного.