Суперництво наддержав у космосі входить у нову фазу, в якій ключову роль відіграє енергетична незалежність за межами Землі. США готують ядерний реактор на Місяці. Тимчасовий адміністратор NASA і міністр транспорту Шон Даффі оголосив про прискорення реалізації ключового проєкту — будівництва на поверхні Місяця ядерного реактора потужністю 100 кіловат, яке планується завершити вже у 2030 році. Таке різке збільшення потужності (попередні проєкти передбачали близько 40 кВт) має забезпечити стабільне енергопостачання майбутніх баз на «Срібному глобусі», передає.
Об’єкт буде побудований у межах міжнародної програми Artemis, яку курує NASA. Головна мета цієї ініціативи — не лише повернути людей на Місяць, але й підготувати підґрунтя для майбутніх експедицій на Марс. Окрім самої енергоустановки, величезне значення матиме вся допоміжна інфраструктура — від мереж передавання до накопичувачів енергії. Цей сміливий крок є відповіддю на зростаючу активність Китаю та Росії у космосі та провіщає нову еру глобальної конкуренції за межами земної орбіти.
Чи реальний термін до 2030 року?
На думку експертів, попри амбітність, термін 2030 року технічно можливий. NASA та Міністерство енергетики вже давно працюють над поверхневими енергетичними системами на основі поділу — зовсім недавно, у 2022 році, були укладені контракти на розробку модулів потужністю близько 40 кВт.
Реактори повинні надійно працювати в екстремальних умовах: перепади температур від денної спеки до нічних морозів до –200 °C, відсутність атмосфери, обмежене охолодження. Тому вони повинні бути герметичними, безпечними та здатними управляти теплом в умовах низького тиску і низької гравітації. Крім того, запуск ракети пов’язаний із ризиком невдачі — реактор буде відправлено у «неактивованому» стані, щоб мінімізувати ризик зараження у разі катастрофи.
Холодна війна переходить на Місяць
Згідно з Договором про космос 1967 року, ніхто не може претендувати на територію Місяця. Однак зони безпеки навколо реактора — з технічних причин — можуть де-факто блокувати доступ інших країн до стратегічних районів.
«Перша країна, яка опиниться там, може оголосити зону заборони, що значно ускладнить роботу NASA», — попереджає Шон Даффі.
Китай вже проводить випробування посадкового апарата «Ланьюе», який, як очікується, доставить людину на Місяць до 2030 року. Разом із Росією вони планують збудувати до 2035 року Міжнародну місячну дослідницьку станцію, можливо, із власним ядерним реактором.
Технологічне партнерство з Європою
Європейська активність в освоєнні Місяця не обмежується підтримкою програми Artemis. Європейські країни реалізують власні передові проєкти, які можуть не лише надихнути американські починання, а й часто безпосередньо інтегруватися в них, стаючи цінними партнерами.
Італійський проєкт SELENE (Lunar Energy System with Nuclear Energy), очолюваний ENEA у співпраці з ASI, Міланським політехнічним університетом та Thales Alenia Space, передбачає будівництво «Місячного енергетичного вузла» — стабільного джерела енергії на Місяці на основі невеликих ядерних реакторів (Surface Nuclear Reactors).
Європейське космічне агентство (ESA) реалізує програму Moonlight, що передбачає створення угруповання з п’яти супутників — чотирьох навігаційних і одного комунікаційного. Очікується, що ця ініціатива, підтримана Італією та Великою Британією, забезпечить підтримку понад 400 місячних місій протягом наступних 20 років і встановить стандарт для інфраструктури цислунарних супутників.
Іспанська компанія GMV розробила систему LUPIN, яка дозволяє здійснювати точну навігацію на місячній поверхні за допомогою супутникових сигналів — аналогічно GPS, але адаптованих до місячних умов. Випробування проводилися на острові Фуертевентура, ландшафт якого нагадує місячну поверхню.
Airbus спільно з ESA працює над CIS Lunar Transfer Vehicle (CLTV), універсальним транспортним засобом, здатним перевозити вантажі між Землею, орбітою і Місяцем. Паралельно розробляється EL3 (European Large Logistic Lander) — модульний посадковий апарат, який доставлятиме корисні вантажі та зразки на поверхню Місяця на підтримку європейської автономної геологорозвідки.
Центр LUNA, спільна ініціатива ESA та німецького DLR, будується в Кельні. Це 700-метровий зал, що імітує місячні умови, із шаром каміння та системами освітлення, які відтворюють цикл дня і ночі на Місяці. Він використовується для підготовки астронавтів, тестування роботів, взаємодії людини і машин, енергетичних систем і симуляції роботи на поверхні.
Консорціум PULSAR, очолюваний компанією Tractebel і фінансований Євратомом, розробляє систему живлення ровера на основі плутонію-238 (Pu-238) — надійну альтернативу сонячній енергії для суворих місячних умов і тривалих ночей.
Італійське космічне агентство (ASI) спільно з NASA працює над багатофункціональним житловим модулем (MPH) — місцем притулку для астронавтів на місячній поверхні.
Повернення до Срібного глобуса
Космічні перегони входять у нову фазу, де ключову роль відіграє енергетична незалежність за межами Землі. Місячний реактор стає не лише інженерним проєктом, а й інструментом стратегічного суперництва, що визначатиме технологічну та політичну перевагу.
До 2030 року ми можемо стати свідками не лише повернення людей на Місяць, але й створення перших постійних енергетичних установок, які стануть фундаментом для довгострокової присутності людини у космосі. Водночас виникають питання права, безпеки та міжнародної співпраці — адже хоча Договір про космос забороняє «привласнення» цього природного супутника Землі, практика створення зон безпеки може призвести до появи нової форми космічної геополітики.
Європа зі своїм широким спектром проєктів може стати не лише партнером, а й самостійним гравцем у цьому процесі, поєднуючи технологічні інновації з активною роллю у формуванні стандартів освоєння Місяця.
Якщо ці плани будуть реалізовані, то майбутній ландшафт «Срібного глобуса» може більше нагадувати промисловий технопарк, ніж тиху, недоторкану космічну пустелю. Це початок ери, коли питання полягатиме не в тому, чи будуть створені бази на Місяці, а в тому, за якими правилами та хто ці правила встановлюватиме.