У 1818 році як засіб покарання ув’язнених було винайдено бігову доріжку. З часом у Великій Британії від неї відмовилися, визнавши надто жорстокою.
Машину для екзекуції створив інженер Вільям К’юбітт, дивлячись на те, як нічого не роблять у в’язницях ув’язнені. Він вирішив, що їм потрібно прищепити звичку до праці, пише focus.ua.
Пристрій являв собою довге дерев’яне колесо зі сходинками, достатньо широке, щоб на ньому могла розміститися низка людей. Вони крокували вгору, колесо під ними оберталося — і вони знову крокували.
За встановленим розпорядком «робочий день» тривав шість годин: п’ятнадцять хвилин руху, п’ять хвилин відпочинку — і все це в цілковитій тиші. За стандартної швидкості за день ув’язнені долали приблизно 2630 метрів — майже вдвічі більше за висоту гори Бен-Невіс. У деяких в’язницях колесо використовували для помелу зерна. В інших воно не було ні до чого підключене, і ув’язнені називали це «молотьбою вітру».
Такі пристрої з’явилися в десятках англійських в’язниць. Зокрема, у в’язниці Пентонвілл на них змушували працювати Оскара Вайльда. Закон про в’язниці 1898 року поклав край цій практиці, і до 1902 року останнє колесо зупинилося.
Наприкінці 1960-х років один американський інженер почав продавати подібні тренажери для домашнього використання. Сьогодні сучасні фітнес-центри заповнені рядами таких доріжок, обернених до стіни, — а щоб людина не помічала того, що відбувається, перед нею зазвичай встановлено телевізор.
Суть покарання полягала зовсім не в самому підйомі сходинками. Вона крилася в довгих годинах одноманітних рухів в одному й тому самому темпі — рухів у нікуди, — доки воля людини не ламалася раніше, ніж утомлювалися ноги. Зміцнення фізичного здоров’я ніколи не входило до цілей такого покарання.