Зв’язок Стамбула з котами триває століттями, адже тут цих тварин вважають невід’ємною частиною буття місцевих. Тому пухнастих можна побачити скрізь у місті, і нікому не спаде на думку прогнати чи відлякати чотирилапих. Дослідник Марсель Гейнен і гід Джефф Боугла стверджують, що коти є символом міста, уособлюючи добробут, повагу та відданість для всіх місцевих. Про це розповідає BBC, передає focus.ua.
Пан Гейнен зазначає, що коти Стамбула не є ні домашніми улюбленцями, ні бездомними тваринами. Вони не належать конкретним людям, але про них піклується громада в районах їхнього проживання.
«Кожен муніципалітет має ветеринарний відділ, який допомагає вуличним тваринам у своєму районі, надаючи безкоштовні послуги стерилізації для вуличних котів. Приватні ветеринарні клініки також пропонують знижки для вуличних котів, а мешканці часто допомагають оплачувати рахунки за ветеринарні послуги», — пояснює співзасновник Музею котів у Стамбулі Фатіх Дагли.
Така піклування про котів не нова в житті стамбульців: ще з часів Османської імперії ставлення до пухнастих було особливим, адже саме тоді виникла професія манджаджи (mancacı, «опікун котів»). Ці люди мали просте завдання — забезпечувати годування котів, а місцеві мешканці також мали змогу купувати корм або підгодовувати тварин.
Пані Дагли каже, що коріння любові місцевих до котів сягають давніх часів, коли в порт прибували кораблі з пухнастими пасажирами. За роки сформувався очевидний симбіоз, де люди, які живуть у Стамбулі, охоче діляться з котами своїм простором — всередині та зовні, на поверхні й під землею.
«Тому прізвисько „Catstanbul“ широко використовується серед любителів котів у всьому світі. Під час власних візитів я зрозумів, як у такому галасливому, хаотичному мегаполісі вуличні коти Стамбула виявляються його найспокійнішими мешканцями. То сидячи на дерев’яній лавці, коли я відпочиваю після підйому до Галатської вежі, то влаштувавшись на набережній, милуючись панорамою міста на 360 градусів з води, коти Стамбула дарували мені відчуття спокою в місці, яке іноді може здаватися хаотичним», — розповідає пан Гейнен.
Як свідчить пан Гейнен, коли стамбульський кіт обирає коліна для сну, а в повітрі витає аромат мяса кебабу, шафрану, смаженої кукурудзи та свіжої скумбрії, Стамбул «стає м’якшим і приємнішим для всіх відчуттів». Самі ж коти Стамбула живуть досить комфортно — їх можна зустріти скрізь: на вулицях історичного району Фатіх, на площі Султанахмет, у гірських районах та вздовж Босфору, біля ринків і станцій метро.
Багато магазинів також тримають котів як домашніх улюбленців, що ефективно приваблює відвідувачів зайти всередину. Інші залишають миски з їжею та водою для бездомних, що проходять повз, як пасажири по дорозі на роботу та з роботи.
«Симбіотичні відносини між котами та людьми виникли саме в цій частині світу. За часів Османської імперії котів тримали з практичною метою: вони допомагали боротися з гризунами, захищаючи продовольчі запаси. Сьогодні коти мають іншу роль — вони неофіційні туристичні посли, які пом’якшують гострі кути суворого, жвавого міста», — йдеться в тексті журналістів.