Наука неодноразово підтверджувала, що звичка регулярно ходити пішки важлива для фізичного здоров’я.
Але, як розповів нейропсихолог Джузеппе Альфредо Янноккарі, ходьба підтримує ще й мозок, передає unian.net.
«Ходьба лише на перший погляд здається простою дією. З погляду роботи мозку це надзвичайно насичена діяльність. Коли ми ходимо, посилюється серцево-судинна активність, збільшується надходження крові та кисню в організм. Крім того, цей вид фізичної активності пов’язаний із біологічними процесами, які беруть участь у підтримці здоров’я нейронів і пластичності мозку», — каже експерт.
Він звернув увагу на те, що ходити — це не просто рухати ногами, адже коли людина пересувається навколишнім середовищем, їй потрібно орієнтуватися, спостерігати за тим, що відбувається навколо, підтримувати рівновагу, коригувати маршрут, ухвалювати рішення.
«Ми не можемо стверджувати, що ходьба запобігає хворобі Альцгеймера або іншим нейродегенеративним захворюванням. Однак можемо сказати, що регулярна фізична активність належить до поведінкових звичок, пов’язаних із більш сприятливим старінням і нижчим ризиком погіршення когнітивних функцій та деменції», — пояснив нейропсихолог.
У великому дослідженні, опублікованому в журналі JAMA Neurology, спостерігали за 78 430 людьми й виявили поступовий зв’язок між кількістю кроків і нижчою частотою виникнення деменції.
«Найбільший статистичний ефект спостерігався приблизно при 9 800 кроках на день. Однак сприятливий зв’язок було помітно й при значно меншій кількості кроків. Ще одне метааналітичне дослідження 2025 року показало, що 7 000 кроків на день порівняно з 2 000 були пов’язані зі зниженням ризику деменції на 38%», — розповів експерт.
Він зробив акцент саме на слові «пов’язані»: це означає, що ці дослідження не доводять, що самі по собі кроки є причиною зниження ризику.
«Адже когнітивне довголіття не залежить від якоїсь однієї звички. Фізична активність, контроль серцево-судинних факторів ризику, сон, харчування, соціальні зв’язки та розумова стимуляція взаємодіють між собою. Регулярна ходьба — це не своєрідна “вакцина проти хвороби Альцгеймера”, а радше одна з поведінкових звичок, завдяки яким ми з часом створюємо більш сприятливі умови для здоров’я мозку», — каже Янноккарі.
Саме тому він радить не чекати старості, щоб почати ходити пішки, мовляв, найефективніша профілактика — та, яка стає способом життя ще до появи проблеми.
Ми живемо в історичний період, коли наша увага та пам’ять стають дедалі більш розсіяними. Причина — нескінченний потік новин, які миготять перед очима й затримуються в пам’яті не довше, ніж історія в Instagram. Між тим, як каже фахівець, регулярна фізична активність здатна позитивно впливати на здатність концентрувати увагу та запам’ятовувати дані й новини.
«Одне з досліджень, на яке я особливо люблю посилатися, дуже наочно демонструє зв’язок між рухом, мозком і пам’яттю. У відомому дослідженні Еріксона та його колег 120 дорослих віком від 55 до 80 років розділили на дві групи: одна займалася за програмою аеробних вправ, яка включала також ходьбу, а друга виконувала вправи на розтягування», — розповів він.
За словами експерта, через рік у групі, що займалася аеробними вправами, об’єм передньої частини гіпокампа збільшився приблизно на 2%. Він пояснив, що гіпокамп — це структура, яка відіграє фундаментальну роль у процесах пам’яті. Збільшення його об’єму також було пов’язане з рівнем BDNF (білка, який також називають «добривом для нейронів») і показниками пам’яті.
«Це дуже показовий результат, адже він нагадує нам, що мозок дорослої людини — не нерухома структура», — наголосив він.
Янноккарі зазначив, що ми повинні сприймати пам’ять як систему, яка не існує ізольовано.
«Якщо ми покращуємо загальні умови, у яких працює мозок, — фізичну активність, сон, стан серцево-судинної системи, увагу, — то створюємо більш сприятливе середовище також для процесів навчання та запам’ятовування. Під час деяких прогулянок можна додати невелику розумову вправу. Наприклад, на початку прогулянки вибрати три елементи навколишнього середовища — вивіску, деталь будівлі, зустрічену людину — а в кінці спробувати їх згадати. Таким чином, до фізичної ходьби ми свідомо додаємо невелике тренування уваги та пам’яті», — пояснив нейропсихолог.
Як стимулювати нейропластичність мозку за допомогою фізичної активності
Янноккарі каже, що дослідження Еріксона також корисне для розуміння того, що мається на увазі під нейропластичністю мозку.
«Нейропластичність — це здатність мозку змінювати свою організацію та функціонування у відповідь на досвід, навчання та вимоги навколишнього середовища. Протягом багатьох років ми уявляли мозок дорослої людини як щось практично незмінне. Сьогодні ми знаємо, що це не так. Звичайно, пластичність змінюється з віком, але вона не зникає раптово, коли ми стаємо дорослими або літніми людьми», — розповів експерт.
За його словами, результати дослідження показали, що після року помірної аеробної активності в учасників старшого віку з групи, яка виконувала вправи, об’єм передньої частини гіпокампа збільшився приблизно на 2%, тоді як у контрольній групі спостерігалося його зменшення.
«Це не означає, що під час прогулянки “автоматично виростають нові нейрони”. Це було б надмірним спрощенням. Йдеться про те, що фізична активність може сприяти створенню біологічних умов, сприятливих для процесів адаптації мозку, завдяки судинних, метаболічних і нейротрофічних механізмів. Мені подобається використовувати таку метафору: нейропластичність свідчить про те, що мозок зберігає певну здатність реагувати на те, що ми просимо його робити», — зазначив фахівець.