Деякі люди, які отримали донорське серце, після операції зазначали несподівані зміни у своєму характері чи звичках, а також появу незвичних спогадів. Група арабських дослідників нещодавно розглянула свідчення такого досвіду, раніше описані в науковій літературі зі слів пацієнтів. Однак, з багатьох причин, їхній огляд, що претендує на сенсаційність, виглядає доволі сумнівним.
Деякі пацієнти з пересадженим серцем вважають, що разом з органом їм могли передатися окремі риси особистості, вподобання чи навіть минулі переживання донора. У статті, опублікованій у журналі Cureus, медики з кількох університетів Саудівської Аравії також висловили цю можливість.
Серед прикладів, на які посилаються арабські вчені, є випадок дев’ятирічного хлопчика, якому пересадили серце трирічної дівчинки, яка потонула в домашньому басейні. Хоча хлопчик не знав, як загинула його донорка, мати розповіла, що після трансплантації її син почав «смертельно боятися води».
В іншому випадку професор коледжу, який отримав серце поліцейського, застреленого в обличчя, почав бачити сни із яскравими спалахами світла та відчувати жар у ділянці обличчя.
Пацієнти після трансплантації також описували зміну або появу нових вподобань у їжі, музиці, інтересах чи сексуальному житті. Наприклад, одна жінка полюбила курячі нагетси, які раніше не їла, після отримання серця людини, яка обожнювала це блюдо.
Деякі повідомляли про сни, що відповідали особистості донора або обставинам його загибелі. Ці та інші випадки раніше були описані у науковій роботі, опублікованій у 2002 році в журналі Journal of Near-Death Studies («Журнал досліджень навколосмертних переживань»).
«Нові свідчення вказують на те, що під час пересадки серця реципієнту можуть передаватися особистісні риси та спогади донора, що кидає виклик традиційним уявленням про пам’ять та людську ідентичність», — пишуть автори огляду.
Серед гіпотез, які могли б пояснити це явище, дослідники згадали концепцію клітинної пам’яті, теорію передачі спогадів через молекули білка або РНК, а також інші ідеї, які є суперечливими з наукової точки зору.
Сучасна наука вважає, що пам’ять зберігається лише в нейронах головного мозку. Крім того, багато експертів раніше зазначали, що такі випадки можуть бути збігом або психологічною реакцією пацієнта після складної операції та пережитого близького контакту зі смертю.
Дослідники з Університету Макгілла (Канада) з’ясували, що зміни в апетиті чи ставленні до їжі можуть бути пов’язані з прийомом імунодепресантів, які призначають пацієнтам із трансплантованими органами. До того ж багато реципієнтів ще до операції хвилюються щодо можливих змін у своїй особистості, що може сприяти таким метаморфозам.
Ще одним фактором, який викликає сумніви щодо серйозності цієї роботи, є репутація журналу, в якому її опубліковано. У наукових колах Cureus критикують за публікацію статей, відхилених іншими виданнями через методологічні помилки або можливі порушення медичної етики та прав людини.