Військовий аналітик Том Купер зізнався, що останні події у війні настільки його тривожать, що він буквально втрачає сон. Він оприлюднив звернення воєнного оглядача з вимогою не ліквідовувати український Іноземний легіон, однак у власних висновках зауважив: саме рішення про розформування не обов’язково є фатально помилковим, адже Легіон так і не перетворився на справді єдиний та ефективний підрозділ. Водночас Купер різко розкритикував головнокомандувача Олександра Сирського за дії на Покровському напрямку та припустив, що командувача Південного повітряного командування Дмитра Карпенка можуть не звільнити через його родинні зв’язки з генералом Володимиром Карпенком, який відповідає за логістику ЗСУ і вважається близьким до Сирського.
Аналітик зазначає, що планував узяти різдвяну відпустку після надзвичайно важкого року — і за обсягом роботи, і через особисті втрати. Та інформація, яка надходить з України, не дає йому спокою й змушує ночами не спати.
Він розповідає, що отримав повідомлення українською мовою з детальним описом ситуації навколо 2-го Іноземного легіону. У ньому стверджується, що ще навесні 2025 року з’явилися плани ліквідувати Іноземні легіони й перевести їхніх бійців до штурмових підрозділів, які згодом оформили в окрему структуру під керівництвом Валентина Манька — людини, якій Сирський повністю довіряє. Формально це пояснювали потребою підвищити керованість, але фактично, як твердять автори звернення, Сирський прагнув позбутися структур, що мали власну думку.
Згідно з цими свідченнями, більшу частину 2-го легіону зняли з позицій під Вовчанськом і перекинули на Покровський напрямок, де підрозділ фактично розчинили серед штурмових частин. Це призвело до різкого зростання втрат і падіння ефективності, тоді як іноземні добровольці почали масово розривати контракти та повертатися додому, відмовляючись служити поза своїми легіонами. Як наслідок, потік нових іноземців майже припинився, що б’є і по боєздатності, і по іміджу ЗСУ за кордоном.
Купер наголошує, що легіони мали власні тактичні напрацювання та людяне ставлення до особового складу, чого, за словами бійців, не збереглося після переведення у штурмові частини. Бойових офіцерів змусили займатися нескінченною паперовою роботою, що паралізувало управління підрозділами. Попри звернення до Міноборони, відповіді так і не було, а парламентський комітет з питань оборони визнав рішення Сирського хибним.
Водночас сам Купер зазначає, що Іноземний легіон ніколи не став цілісною структурою: його роз’їдали внутрішні конфлікти, патронажні мережі та боротьба різних командирів за ресурси і новобранців. У підсумку замість єдиної сили виникли кілька напівсамостійних батальйонів із власною логістикою і слабкою координацією. Тож ліквідація легіону без спроб реформувати його він вважає «втраченою можливістю».
Найгірше, за його словами, те, що розформовані підрозділи влили до штурмових військ, які фактично підпорядковуються лише Сирському і використовуються для гучних, але малоефективних контратак. Одна з таких операцій під Покровськом завершилася провалом: українську механізовану атаку виявили ще на підході й розгромили дронами, було знищено техніку, зокрема танк M1 Abrams, а десятки колишніх легіонерів загинули або були поранені.
Після цього поразку замаскували повідомленнями про «успішну оборону», водночас керівництво країни займалося кадровими іграми навколо Південного повітряного командування. Зокрема, спроба звільнити генерала Дмитра Карпенка нібито зійшла нанівець, коли з’ясувалося, що він — брат генерала Володимира Карпенка, впливового логіста і соратника Сирського.
Саме тому, підсумовує Купер, він так різко критикує українське політичне й військове керівництво: ці внутрішні інтриги, некомпетентність, корупція і кумівство безпосередньо визначають ситуацію на фронті. Українці, на його переконання, мають волю і потенціал перемогти, але їм заважає власне керівництво, яке не вчиться на помилках, тоді як російська сторона, попри колосальні втрати, вже пристосовується й використовує прорахунки Києва у своїх інтересах.