Відкладання справ у довгий ящик, незважаючи на наслідки, — це те, що може передаватися у спадок. Китайські вчені з’ясували, що схильність до прокрастинації — тобто звичка відкладати справи на потім — може закладатися ще в підлітковому віці та навіть передаватися у спадок. Дослідження, опубліковане в журналі Molecular Psychiatry, показало: у людей, які в дорослому віці регулярно відкладають важливі завдання, вже в юності спостерігаються особливості в роботі певних зон мозку.
Дослідники з Китайської академії наук та ряду інших інститутів проаналізували дані МРТ 71 пари підлітків-близнюків. Через вісім років, коли учасники стали дорослими, їх попросили оцінити, як часто вони відкладають справи.
Виявилося, що у тих, хто схильний до прокрастинації, у підлітковому віці інакше функціонувало прилежне ядро — область мозку, пов’язана з мотивацією, задоволенням та системою винагороди. Зокрема, там порушувався обмін дофаміну, нейромедіатора, який допомагає діяти задля досягнення мети. Також були помічені відмінності у роботі рецепторів, відповідальних за вироблення дофаміну та серотоніну — так званого «гормону щастя».
Оскільки в дослідженні брали участь близнюки, вчені змогли оцінити генетичний компонент. З’ясувалося, що прокрастинація — помірно спадковий ознака: близько 47% схильності до неї пояснюється генетикою.
Хоча легка прокрастинація знайома багатьом і вважається нормальною, хронічна форма часто пов’язана з тривожними розладами, СДВГ та іншими нервово-психічними станами. Раніше вчені вже знаходили зв’язок між прокрастинацією та проблемами зі сном, а також показували, що страх смерті може провокувати звичку відкладати навіть відхід до сну. Водночас, за сучасними даними, подолати цей стан допомагають оптимізм і навіть спеціальні окуляри, розроблені для корекції поведінки.
Автори нового дослідження сподіваються, що їхня робота стане основою для ранньої діагностики та профілактики прокрастинації — можливо, ще до того, як вона почне заважати людині жити.
І загалом дослідження не змушує людину ставати фаталістом, приймати власну лінь і відмовлятися від будь-якого руху вперед. Вже сьогодні існують техніки та методики, що дозволяють залишатися продуктивним навіть у випадках, якщо ваша прокрастинація сильна як ніколи.
Також не варто забувати, що у деяких випадках саме лінь і небажання виконувати ту чи іншу роботу призводять до зовсім дивовижних відкриттів. Тому не варто сприймати генетичну особливість як вирок. З недоліками (і особливостями) можна і потрібно працювати, зменшуючи їхню значущість або перетворюючи на фішки та переваги.